Філософія 20 століття.

У другій половині 19 століття намітився поступовий відхід від класики і плавний перехід до некласичної філософії, почався період зміни зразків і принципів філософського мислення. Філософія XX століття характеризувала класичний напрям як якусь сумарну тенденцію або стилістику мислення, яка властива приблизно трьохсотрічної епосі розвитку західної думки. У цей час розумова структура класичного напряму була наскрізь пронизана почуттям природного порядку речей і раціонально збагненна в теорії пізнання. Прихильники класичного перебігу вважали, що розум — це основний і найбільш досконалий інструмент перетворення в життя людини. Вирішальними силами, які дозволяють сподіватися на вирішення насущних проблем людства, проголошувалися знання як таке і раціональне пізнання.

У XX в. через низку соціокультурних змін, таких як прогрес в науковому пізнанні та технічні досягнення, класове протистояння стало не таким запеклим, яким було в 19 столітті. Західноєвропейська філософія 20 століття пережила сплеск теоретичного природознавства, який призвів до того, що матеріалістичні і ідеалістичні системи виявили свою неспроможність у питаннях пояснення відбулися в науці й суспільстві змін. У філософських школах 20 століття протистояння ідеалістичної і матеріалістичної теорій вже не займало колишнього чільного місця, поступаючись дорогою новим течіям.

Філософія 20 століття визначалася, перш за все, тим, що класичні побудови вже не задовольняли багатьох представників філософських течій з огляду на те, що в них було загублено поняття людини як такої. Різноманіття і специфічність суб’єктивних проявів людини, як вважали деякі мислителі того часу, не можуть "схоплюватися" методами науки. На противагу раціоналізму філософи почали ставити некласичну філософію, де первинною реальністю представлялася життя та існування людини.

Західна філософія 20 століття піддавала сумніву прагнення класичної філософії уявити суспільство об’єктивним утворенням, яке аналогічно природним об’єктам. 20 століття пройшов під знаменами нікого "антропологічного буму", що стався в філософії. Характерний для філософії того часу образ так званої соціальної реальності був безпосередньо пов’язаний з таким поняттям як "інтерсуб’єктивність". Як вважали філософи того часу, цей напрямок було покликане подолати то поділ на суб’єкт і об’єкт, яке було так характерно для соціальної класичної філософії. Інтерсуб’єктивності напрям у філософії було засновано на уявленні про реальність особливого роду, яка складається при взаєминах людей.

Методи, які розробляла і застосовувала філософія 20 століття, є більш складними і навіть в деякій мірі витонченими, у порівнянні з класичною філософією 19 століття. Зокрема це проявилося в підвищенні ролі філософської роботи над формою і структурою людської культури (знаково-символічними утвореннями, смислами, текстами). Філософія 20 століття характеризується також своєю багатопредметністю. Це виражається в різноманітті її напрямків і шкіл. Всі нові сфери, які раніше залишалися невідомими, в 20 столітті включилися в орбіту філософського і наукового осмислення.

З початком нової епохи змінилася тональність і загальний настрій філософських творів, вони втратили той впевнений оптимізм, який властивий класичної філософії. Філософія 20 століття практично впритул підійшла до створення абсолютно нової парадигми світосприйняття, міроразмерності і мірооценкі, людини, що прямо пов’язано зі все збільшуються потребами в кардинально новому типі раціональності.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

MAXCACHE: 0.83MB/0.00221 sec